Пошукова робота

ЧЕРВОНА КОСА - 33

Місце запису:  м. Лохвиця 

                             Лохвицький район

                           Полтавська область

Дата запису:  10. 06. 08р.

Ким записано: пошуковий загін «Пам’ять»

                     загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

                    м.Червонозаводське

                   Лохвицького району

                   Полтавської області

                   Керівник загону: Телюк Лариса Андріївна.

 

                     Питання.

    

1. Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933роках?

- Звичайно, пам’ятаю і добре пам’ятаю. Пам’ятаю ли-

  п’яники, маторженики- все, чим користувалися люди,

  втративши зерно, втративши будь-які пожитки ма-

  теріальні.

2. Які, на вашу думку, могли бути причини голоду:  не-

    врожай, засуха,  податки чи забирала урожай  влада?

-Урожай був самий звичайний. Все вирощене під мітьолочку,

під віничок забрала держава, в повному розумінні слова. Це

кожний знає- той, хто свідоме життя прожив у 32-33роках.

3. Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це   робив?

-Були спеціально організовані бригади. Бригади були в основ-           ному  організовані з молоді, з комсомолу. І ці бригади хо-

       ли, заходили в кожну хату, до речі,не один раз, а кілька ра-

 зів і забирали , ніби… У самих бідних людей забирали і гово-

 рили, що це ви переховуєте хліб куркулів. Оце така була про-

 ведена ідеологічна робота.

 4. Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про     

      приховування зерна?

 

-Цього не знаю. Не знаю…

5.  Чи застосовувалися до людей покарання, побиття, арешти?

- Люди ховали так, щоб ніхто не бачив, коли вони ховають,

і щоб  ніхто не знав, де ховають. Мені розказував   один із 

Яшників чоловік, що вони зібрали урожай, викопали в полі яму,

засипали в оцю яму зерно і потім засіяли цю яму озиминою,

вірніше зерном. Озимина підросла, і ніхто не знав, де ця яма.

А коли був голод, то десь уночі поїхали,  викопали та й це

зерно забрали і в зв’язку з цим якось вони вижили.

6, Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?

- Цього не знаю.

7.Як люди боронилися?

- Чи була боротьба?... По- моєму, ніякої боротьби не було.

Люди боялися,  були перелякані.

8. Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів,

    овочів?

-Звичайно, що можна, і ховали, і тому і вижили, якщо хо-

        вали. Я ж тобі розказував, як мій дід Лука заховав у сараї

       зерно. А потім у нього була корівка. Потім оцю яму заклав сі-

        ном, і коли прийшли до нього шукати зерно… З щупами ходи-

        ли, ходили,  ходили, ходили, а потім зайшли в сарай і кажуть:

       «Ти, мабуть, заховав під сіном». Каже: «Ніде нічого я не

       ховав. Якщо будете сіно викидать із сарая, то тоді його

        візьміть і покладіть  так, як я складав.» І вони відмовилися,

        в зв’язку з цим хліб зберігся. Дід Лука тоді ще допомагав.

        Тітка Оришка приїхала з Миколою маленьким, то дякуючи               

        тому, що у діда Луки хліб зберігся, то вони якось вижили.

    9. Забирали   лише продукти харчування чи й інші речі –                     

        одяг,рушники,  худобу тощо?

      -Одягу не забирали, такого не було, не знаю. Такого я не  па-

       м’ятаю,  може де…

    10. Що таке закон про « п’ять колосків»?  Чи чули ви про

     

          нього?

          -Закон про « п’ять колосків»- це був такий закон, що нігде

          нічого не бери. От. Були спеціально об’їздчики. Мені розказу-

           вав Іван Макарович із Луценок . Були об’їздчики , які об’їзд-

           жали    поля, де виростало жито, пшениця  і тільки  когось

           там  заставали, били батогами.  Це був такий факт. І суди-

           ли. Був закон, що судили за п’ять колосків.

   11.  Хто охороняв поле,  колгоспні комори?

           -Охороняли поле спеціально  призначені люди. Охороняли.

            До речі, не знаю -чи з зброєю були вони. Цього я не знаю.

           А що батоги були і батогами пороли так, шо ледве витриму-

            вали  люди. В основному це дітвора в поле ходила збирать.

  12.  Чи люди хотіли добровільно іти в колгосп?

          -По-моєму, десь отам у двадцять дев’ятому році організува-

          ли були сози. Забрали вони і коней, і козлів у колгоспи, позво-

          зили навіть і курей, качок. Навіть отаке було. А потім, коли

          було послаблення, почали люди виходити із колгоспу. А по –

          тім знову заставили, щоб ішли в колгосп.Так  шо добровільно

          ніхто туди не йшов. Створили такі умови, що люди змушені

          були йти, щоб якось остаться живими.

  13.  Коли почали люди помирати з голоду?

         -Десь у кінці 32-33-го року.       

         Взимку?

         -Весною найбільше мерли.Ось тут, де оце Кукліч жив, там

          жив Шамкало Іван Карпович, до речі,він був учитель.Умер

          з голоду.Це факт. Тепер. У Свиридівку приїздив Петровсь-

          кий, по-моєму, Іван Григорович чи Григорій Іванович. І коли

          він приїхав, то прийшли жіночки, чоловіки стояли за жіноч-

          ками, от, і кидали йому оці лип’яники, маторженики, розка-

          зували,чим вони годують дітей. І з дітьми поприходили.Він

          відповідав тільки такими словами:”Пишіть "Лубни, вагон

          Петровського”. Чоловіки стояли за жінками і участі ніякої

          не приймали. Почекай. А приїхав на завод, цукровий, завод,

          Червонозаводське, то він дозволив видать жом людям, щоб

          вони не вмирали з голоду. Це була робота Петровського. І

          ще коли він виїхав із Свиридівки, то він прислав у дитячий

           садок мішок муки, це факт. Фактичний матеріал.

  14. Що було з малими сиротами? Чи ними опікувалась  держа-    

         ва?

           З сиротами? Були організовані патронати. Батьки померли,

           дітки остались, це були організовані патронати, до речі,

           отут був будинок Дзері (ти  не пам’ятаєш), де оце побудо-

           ване, де зараз Гадомська живе і де живе Капелюха. Отам

           був будинок, куди звезли дітей-сиріт, і їм привозили, ма –

           буть, по 100 чи 200 грам хліба, воду привозили, і ото  їх так                                           .          рятували від смерті

  15.  Хто не голодував у селі і чому?

          Хіба, може,ті, що десь заховали… Хтозна, цього я не знаю.

          Чи були такі, чи ні, а людоїдство-це було. У Яхниках дівчинку

           з’їли. Якась там жінка з’їла дівчинку.Три чи чотири роки

          було їй, цій дівчинці в Яхниках. Це факт.Це історичний факт,

           І яхничани це знають.

  16.Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду,

         чи ділились продуктами?

         Це натура, по-моєму, українська. Хто чим  міг, той і ділився.

          Я так думаю.

  17.  Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?

         Лобода, тепер спичаки ці, очерет, от спичаки їли. Тепер, яли-

          ця, це в ліску там була, то рвали ту ялицю. Тепер, листя липи

          їли, акацію- квіти їли, щоб вижити

.

 18. Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?

           Я тобі скажу, що мисливці ворон стріляли і їли, це точно.

           Був тут Карпов, робив рогатку, потім отут на цегельні він

            з глини робив шарики.Так випікали. Ходив по ліску, стріляв.

            Не знаю, чи він що-небудь убивав. Бачив,що стріляв. Це точ-

            но.

 19. Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?

            Були організовані Торгсіни.Такий Торгсін був у Ромнах. У

            Торгсіні за золоті речі та срібні речі видавали не знаю по

            скільки грам крупів, печений хліб.Ті, в кого було золото і в

            кого були срібні речі, їздили туди. До речі, і моя мати їз-

            дила туди. Десь у Галі був золотий хрестик ( подарували

            там куми), одвезла його в Торгсін туди у Ромни. Там ото

            щось муки трохи привезла була. Це факт був.Були органі-

            зовані Торгсіни, і мета у Торгсінів була вибрати все золото,

            всі золоті речі, які були у людей.

 20. Чи був голод у містах?

           Звичайно. Та сама система. Все забиралося- чи то село, чи

            хутір, чи місто.

 21. Де і хто хоронив померлих від голоду?

              Та хоронили. Загальна яма. Одвозили їх.

 22. Чи платили тим, хто займався похованням померлих?

              Платили? Та хто їм платив би?

 23. Чи  відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голо-

        ду?

              Цього я не знаю.

 24. Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьх людей?

             Достатньо сказать те, чим хвастався Сталін. Чим він

             хвастався? Він хвастався тим, що десять мільйонів зробив

              куркулями, розкуркулив і повисилав на Соловки. Ще куди

              там повиселяв- в Сибір повиселяв. В першу чергу це була

             комуністична партія. Мета була яка? Знищити село, зни-

             щить Україну.Це єдина була мета-знищить Україну. Це

              історія України така-було козацтво, була боротьба за во-

              лю, була боротьба за самостійність.І, щоб послабити Ук-

              раїну, винищена була інтелігенція. 80% інтелігенції було

              знищено по ГУЛАГах, а потім село було знищене, господи

              їх було знищено.

                       Колись їх спочатку називали культурними господаря-

               ми, а потім оголосили їх куркулями, розкуркулили, позаби-

               рали все вони.Достатньо взять ось таке село, як Бодаква.

               У тридцять четвертому році матір забрали у Бодакву,

               Щоб вона збирала буряк. Буряк був посіяний, а нікому було

               збирать, бо село вимерло. Мати казала, що стояли пусті

               хати. І мати там ото збирала буряк, потім її попросили,

              щоб вона тим, що збирали буряк, варила їсти, а половина

              Бодакви була пустою.Я не знаю, чому нікого в Бодакві не

              знайшлось з сучасної інтелігенції, яка б  розкрила цей голод

               у Бодакві. Треба у Бодакву поїхать. По-моєму, там є ста-

               рожили, вони б розказали, що робилося у Бодакві під час

              голоду.Вимерло село, наполовину вимерло. Це факт.

                     

                                 Зі слів М’ясоїда  Андрія Микитовича,

                                 1925   року   народження,  записано.